Правовий статус мігрантів та біженців в Україні та світі

         Мігранти – це особи, котрі здійснюють міграцію, тобто перетинають державні або адміністративно-територіальні кордони з метою зміни місця проживання назавжди, на певний час чи з метою отримати роботу. Мігранти є найчисельнішими суб’єктами переміщення.

         Біженцем є особа, яка не є громадянином країни, що надала притулок, але була змушена покинути місце постійного проживання на території іншої держави внаслідок вчиненого щодо неї або членів її сім’ї насильства. А також переслідування або небезпеки переслідування внаслідок расових, релігійних, національних, політичних чи мовних переконань або через збройні, чи міжнаціональні конфлікти.

         Поняття «мігрант» і «біженець» за своїм смисловим навантаженням є різними – спільною рисою є лише можливість їх переміщення через кордон держави, що характеризує «міжнародну міграцію».

Міжнародне право

         Міжнародне право з прав біженців має завдання забезпечити гуманне поводження з людьми або групою людей, що є найуразливішими. Своєю чергою міжнародне право з прав людини має за головне зберегти честь та гідність та добробуту людини. Тому ці два міжнародних права тісно взаємопов’язані.

         Існують три принципи міжнародного захисту прав біженців: принцип невисилки, принцип конфіденційності, принцип недискримінації. Цим принципам властиві ознаки міжнародного права. На них базуються взаємодія суб’єктів та процес створення та реалізації норм права в цій галузі. Вони мають універсальну сферу дії, деталізуються міжнародно-правовими актами та визначають методи співпраці суб’єктів міжнародного права. Ці принципи є доволі специфічними. Першочергово вони закріплені в міжнародному законодавстві з прав людини, але в галузі прав біженців вони мають особливе, притаманне лише цій галузі значення. Цінності, яка захищає ця норма, є такими, що становлять «основу цивілізації». Права людини дають певні гарантії, що захищають окремих осіб, уразливі групи від певних дій чи бездіяльності.

Український контекст

         У статтях Конституції України визначені положення, що стосуються не лише громадян України, але й гарантують безпеку та свободи іншим особам, зокрема, особам без громадянства. Держава, взявши на себе зобов'язання забезпечити особам без громадянства реалізацію їхніх прав, виконує цю функцію в рамках діяльності як правової держави, а такі особи заведено називати «біженцями».

         Особа, яка визнана біженцем або особою, що потребує додаткового захисту, має рівні з громадянами України права на пересування, вибір місця проживання, виїзд за межі країни, працю, підприємницьку діяльність, охорону здоров'я, освіту, свободу світогляду і віросповідання, а також правовий захист. Ці права не обмежуються, за винятком випадків, встановлених законом.

         Основна роль у гарантуванні прав та свобод біженців покладена на Верховну Раду України як законодавчий орган влади. Відповідно до статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права і свободи біженців та гарантії їх реалізації.

         Президент України є гарантом прав та свобод людини, включаючи біженців. Згідно зі статтею 106 Конституції України, він приймає рішення про надання притулку в Україні, прийняття до громадянства України та його припинення. Контроль за міграційними процесами в Україні здійснюється Радою національної безпеки та оборони України. Ця рада відповідає за контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки та оборони, зокрема, у справах виявлення, попередження та подолання причин, що негативно впливають на безпеку держави.

         Законодавство України визначає правовий статус біженців та осіб, які потребують міжнародного захисту. Проте, існують виклики у його практичній реалізації та взаємодії із соціальними та економічними аспектами інтеграції біженців. Важливим аспектом є забезпечення ефективного механізму захисту прав біженців від будь-якої дискримінації та недоліків в системі надання статусу. Для розв'язання проблеми біженців, Україна повинна активно співпрацювати з міжнародними організаціями та іншими країнами, обмінюючись досвідом та приймаючи стандарти надання захисту та інтеграції.